Наталка Ліщинська "Нова людина"
Я мрію, аби в Україні сформувалась свій власний літературний світ із потужними творами в усіх жанрах. Особливо я вболіваю за україномовну фантастику. Актуальну, сучасну, модернову, постмодерністську, - будь-яку. Головне: конкурентну зі світовими зразками. Вболіваю я найпрямішим чином: грошима, скуповуючи усі цікаві нові книги, що мені трапляються. Тож як тільки я побачила в КЛУФі новину про вихід антиутопії ("Ого!" - присвиснула я) "Нова людина", я одразу ж її замовила в інет-магазині, а за пару днів забрала її з пункту самовивозу. Читати я її почала у той же вечір (професійно-орієнтована книга про менеджмент вперто не йшла), а за п'ять днів проковтнула повністю. Враження залишилися дуууже змішані.
Антиутопія недарма вважається рідкісним жанром. В неї є дуже строгі обмеження, продиктовані як пессимістично-футуристичним сетінгом (все буде погано, годі себе тішити) та абсолютною раціональністю буття (Бога немає, і ніколи не існувало, розраховувати можна тільки на себе), так і самою сутністю конфлікту маленької людини з величезною системою. Бій не на життя, а на смерть (фізичну чи моральну) з набагато сильнішим ворогом. Перемога людини (ймовірність якої КРАЙНЬО МАЛА) може бути тільки гірко-солодкою, - надто багато чого вона вартуватиме. Але тільки тоді вона принесе катарсис. І саме виходячи з цих посилань я й читала "Нову людину".
Почну з хорошого. Неймовірно крутий початок. Реально дуже кльовий. Просто супер-мега футуристична атмосфера з будинками-стеблами, причепними модулями для розширення житплощі, смогом на нижніх рівнях та генетичним програмуванням нащадків. Масове виробництво ніцшеанських надлюдей, для яких звичайні люди є не більше, аніж мавпи, що з'їдають їхні ресурси. І перші прояви конфлікту між цима двома суспільствами завершуються передбачувано та страшно: надлюди перемагають. Не шкодуючи нікого, не переймаючись наслідками та не відволікаючись на емоції (їх у них немає), винищують старий світ майже дощенту. Дуже сильно і страшно. Лічені залишки старих людей (або діпрів - на противагу модифікованим геникам) беруть на себе боротьбу за виживання. Здавалось би, ось воно! Тріумф людської волі та моралі.
І раптом починаються розчарування
Але я не можу сказати, що "Нова людина" - погана книга. Перша половина її просто неймовірна. Здається, якби в автора чи то було більше часу, чи то вона сама дозволила собі б відпочити та глянути на своє творіння свіжим оком, друга б теж не підкачала.
Перша половина: 9/10
Друга половина: 6/10